Частина 1. Світло зникає

Було собі місто, що називалося Ясне. Колись світилося воно тисячами вогнів та купалося в яскравому електричному світлі. Це Ясне сяйво бачили за багато кілометрів і навіть з космосу. Люди в Ясному теж світилися, були привітними та щасливими. Всі один одного поважали та підтримували. 

Та проходили роки і місто стало темнішати. Чи то часи змінилися, чи звикли всі до світла. Так звикли, що перестали його цінувати – і воно почало зникати. Люди все більше замикалися наодинці, кожен в своєму будинку. Запалювали свічки, бо електроенергії не вистачало навіть на звичайні лампочки. Перестали працювати майже всі електроприлади і ледь вистачало енергії на підзарядку телефону. Через це всі мешканці ще більше злилися та кричали один на одного – адже ніхто не хотів ділитися залишками світла.

Так проходили роки, аж поки не народився один хлопчик. Звали його Олег. Те, що він був особливим, тоді ще ніхто не знав. Та й сам він не здогадувався. Пішов до школи, як звичайний та грався у звичайні іграшки. А коли підріс, став у всіх питати: «Чому світла стає все менше? Куди воно зникає?» Та ніхто не міг вже згадати, з чого все почалося, – геть забули. 

Частина 2. Чарівна зустріч

Якось повертався Олег зі школи і побачив біля свого будинку старенького діда з довгою бородою. Він був у потертому лахмітті, а в руках тримав суху палицю. Олегу стало шкода дідуся, адже виглядав він дуже втомленим. 

– Що шукаєте? Хочете їсти? – грубо спитав хлопчик. В їхньому місті не прийнято було ввічливо вітатися, особливо з незнайомцями.

– Хочу, – здивовано промовив дід. 

Він з радістю з’їв все, чим поділився з ним Олег – а того було небагато, лишень невеличкий бутерброд та пара пиріжків. І враз потертий дідуся одяг оновився, а суха палиця перетворилася на чарівний білий посох, який замерехтів світлом. Виявляється, дід був Чарівником, який колись давно народився та виріс в Ясному. 

– А ти знав, що твоє ім’я Олег означає «ясний» або «світлий»? Ти дуже особливий хлопчик, – промовив Чарівник, – бо маєш добре серце. Воно створює стільки енергії, що може освітити все ваше місто. 

– А хіба його можна освітити? – здивувався Олег. 

Він гадав, що Ясне могло тільки темнішати і темнішати. 

– Можна, – промовив Чарівник. – Адже колись Ясне було сповнене світла і добрих справ. А тепер енергії добра не вистачає, щоб освітити його. Треба робити більше добрих справ – і тоді Ясне знову засяє вогнями електроенергії. 

– А як це – робити добрі справи? – спитав Олег, бо справді не знав цього. 

Чарівник посміхнувся.

– Ти сам знаєш, – промовив загадково, – адже нагодував мене тоді, коли решта проходили повз. Я ж казав, що ти обраний. 

Чарівник пішов. Олег хотів було теж розвернутися та йти додому, аж раптом вигукнув слідом: 

– Дякую, дідусю! 

І в мить на чорному одязі Чарівника засяяла маленька зірочка. Він обернувся до Олега:

– От бачиш, це – іскра ясності. Твоє серце підказало, що треба дякувати. Підкаже й інші добрі справи. А іскри будуть з’являтися та підтверджувати, що ти на вірному шляху. 

Чарівник пішов, а Олег замислився. Що ще зробити доброго? Як його вгадати, де добро, а де ні? 

Раптом він побачив стареньку жіночку, що впустила кошик з яблуками. Вона стояла під темним ліхтарем та намагалася навпомацки зібрати яблука, що розсипалися по всій вулиці. Повз проходили люди, та ніхто й не думав допомогти – в Ясному давно вже ніхто ніким не цікавився. Якась невидима іскра спалахнула в серці хлопчика, і він побіг до жінки. Допоміг зібрати всі яблука – і враз старий ліхтар над ними загорівся. 

Жінка не повірила своїм очам. Вчинок хлопчика так вразив її, що вона взяла з кошика одне яблуко і… дала Олегу. Вуличний ліхтар спалахнув ще сильніше – доброта і відповідь на доброту примножила його світло. 

Частина 3. Добрі справи запалюють 

Почав Олег робити добрі справи. Годував вуличних тварин, допомагав мамі, поливав квіти, був ввічливим та привітним. З кожним разом у місті ставало все світліше і світліше. То тут, то там спалахували іскри ясності. Люди бачили ці дива і згадували про власну доброту. Енергія добрих справ змінювала Ясне місто та об’єднувала його мешканців.  

Тепер люди збиралися на пікніки, разом прибирали у парках сміття та проводили веселі фестивалі. Навколо було так багато світла, що люди стали бачити посмішки одне одного, і ще більше раділи. 

Проте не всі прагнули до світла. Компанія хуліганів продовжувала псувати міські будівлі і ображати беззахисних. Через них деякі ліхтарі знову гасли, а в школі мерехтіло світло. Хай скільки б не робили добра Олег з друзями, електроенергії не вистачало, бо витрачали її марно – на погані вчинки та образи. 

Частина 4. Як зберегти світло

Якось Олег сумував у своїй кімнаті, коли почув стукіт. Це Чарівник стукав у вікно своїм посохом. Хлопчик зрадів його появі.

– Дідусю, що робити? Скільки б ми не робили добрих справ, енергії не вистачає, щоб повністю перемогти темряву та освітити все місто. 

– Так само думали мешканці Ясного багато років тому. Вони розчарувалися в енергії добрих справ, припинили їх робити, і місто почало темнішати.

– І тепер теж так буде? – з жалем спитав Олег.

– Тепер ні, – посміхнувся Чарівник. – Ти знайдеш найкращий спосіб це виправити. Головне – слухай своє серце… І вимикай світло тоді, коли воно не потрібно. 

Чарівник вимкнув велику лампу в кімнаті Олега і увімкнув маленький світильник. 

– Бувай, Олеже! – і розчинився у зоряній ночі. 

І тут Олега осяяло, що можна зробити: «Авжеж! Ми так звикли до світла і добра, що перестали їх цінувати!»

І дійсно, світло та електроенергія використовувались направо і наліво, на користь і просто так. Бездумно запалювались мільйони лампочок, працювали тисячі непотрібних приладів. Таке споживання знецінювало всі зусилля, які вкладали містяни своєю енергією добрих справ. 

Олег першим став економити світло: вимикав лампу, коли не потребував світла, закривав кран з водою, коли не вмивався, відключав електроприлади з розеток, коли не користувався. 

Він шукав нові способи зберегти енергію добрих справ та розказував про них решті мешканців. Люди стали цінувати електроенергію та перейшли на енергоефективне споживання. 

І врешті – їхнє місто знову засяяло так яскраво, як колись. Так, що навіть добрий Чарівник побачив це з неба і дуже зрадів. 

«Час вирушати у наступне темне місто і шукати ще одного хлопчика з великим світлим серцем», – подумав він і вирушив у путь. 

 

_{Літературна редакторка: Тетяна Мельникова
Ілюстратор: Костянтин Стадніков}