Жила собі у нашому будинку дівчинка на ім’я Марійка. Ясна на усмішку та вчинки, добра і слухняна. Кожному допоможе, для всіх знайде тепле слово. І в школі, і на подвір’ї мала Марійка багато друзів – адже гратися з нею було дуже весело.
– Сьогодні граємо в хованки, – радісно гукала Марійка на подвір’ї, і всі, як один, дітлахи бігли за нею.
Або зрання прокинеться і біжить на кухню:
– Я хочу пригостити бабусю й дідуся пиріжками! – просить маму, і та пече для Марійки смачних пиріжків з вишнями.
Чи стрімголов вибігає з під’їзду, проте обов’язково зупиниться привітатися:
– Доброго дня! – каже мені та ясніє посмішкою.
Хочу відзначити, любі друзі, що всі любили Марійку, а вона любила всіх.
А ще дуже любила Марійка свою Гірлянду. Кожного вечора вмикала її різнокольорові вогники та розповідала про свої пригоди за день. Як вчила вірші з татом, допомагала мамі по господарству, рятувала світ від піратів з друзями та відважно захищала голуба від сусідської кішки.
А Гірлянда щовечора просила дівчинку:
– Ти, Марійка, друг мій кращий, не вимикай мене, будь ласка! Буду я світити, як зірки в небі, вогнями яскравими твій будинок чарівний прикрашати.
А Марійка відповідала:
– Ми друзі з тобою навіки, будеш ти світити сто років.
Так і засинала дівчинка, дивлячись на світлячки вогників. Спалося їй спокійно й затишно кожної ночі поруч зі своїм світлим другом.
Однак, любий друже, батьки Марійки не могли платити так багато за електроенергію. Вони тихенько вимикали Гірлянду, коли дочка засинала. Та однієї ночі почули, як в кімнаті дівчинки хтось гірко плаче.
Це Марійка прокинулася вночі, побачила, що Гірлянда вимкнена і дуже засмутилася.
– Але ж я пообіцяла! Пообіцяла їй, що не вимкну! Вона така маленька і беззахисна, моя Гірлянда. Як ті зірки на чорному небі. Їх ніхто не може вимкнути, і світяться вони всю ніч. А ви вимкнули мої зірки!
Батьки намагалися заспокоїти дівчинку, як могли. І казки їй розповідали, і пісні співали, і пояснювали, що всю ніч світло тримати вкрай неекономно. Та Марійка нічого слухати не хотіла. Плакала і плакала.
На ранок дівчинка нічого не хотіла робити. Ні гуляти з друзями, ні допомагати батькам, навіть до дідуся з бабусею не мала бажання йти – так вона зажурилася через свою улюблену Гірлянду.
Навіть привітатися зі мною забула, уявляєте? Сіла на лавочку у дворі і сидить одна. Аж раптом каже:
– Пане Василь, адже ви електрик, правда?
– Правда, – відповів чоловік.
– То скажіть, невже всі завжди сплять у темряві? – питає розгублено.
– Не завжди, – каже Василь. – Я коли пізно вночі не сплю, то бачу по деяких вікнах маленькі мерехтливі вогники.
І він показав їй вікна будинку навпроти:
– Знаю, що там теж живуть діти, у яких є друзі – гірлянди, що світяться всю ніч.
– У мене теж є такий друг! – вигукнула Марійка і з жалем додала: – Та мама з татом не дозволяють вмикати її вночі, мою милу Гірлянду.
– Просто твої батьки не знають про маленький секрет, – посміхнувся електрик.
– Який, який? – Марійчині очі засвітилися цікавістю. – Скажіть мені, будь ласка, пане Василь.
Електрик дістав зі своєї чарівної робочої валізи невеликий білий прилад з дротами.
– Розкажи мамі з татом про цей лічильник. Він здається звичайним, та насправді він чарівний. Вдень працює як завжди, а ось вночі заощаджує витрати на електроенергію. Щоб дорослі могли вмикати прилади, а діти – запалювати свої улюблені гірлянди.
Марійка так зраділа цій новині, що миттю побігла розповідати батькам. Тільки й встиг я їй навздогін прокричати:
– Двозонний! Лічильник цей називається двозонний!
– Добре, пане Василю! Я запам’ятаю! – пролунало з під’їзду.
Прибігла Марійка додому та розповіла все мамі з татом. А вони, виявляється, і не знали про такий лічильник. Тож пішли одразу до енергоофісу і домовилися про встановлення цього двозонного лічильника.
Тепер улюблена Марійчина гірлянда світить всю ніч і прикрашає своїми вогнями будинок, а батьки дівчинки стали і машину пральну програмувати на ніч, і телефони заряджати. Адже тепер це дуже вигідно й зручно.
Марійка розповіла про свою радість всім-всім друзям, а ті – своїм батькам.
– Виявляється, ніхто про цей розумний прилад і не знав, – із захватом ділилася Марійка зі мною.
– Егеж, – додавав пан Василь: – Можна сказати, жили у темряві.
Ми з нею сміялися. А вночі я бачив все більше вікон з тихим світлом – бо там теж з’являлися чарівні лічильники і ніхто не боявся великих рахунків за електроенергію.
Марійка щовечора лягала та промовляла своїй Гірлянді:
– Ми друзі з тобою навіки, будеш ти світити сто років.
Тільки тепер Гірлянда відповідала їй:
– Я буду світити, як зорі, тобі, допоки не спалахне у душі твоїй власний ліхтарик, що буде світлішим за будь-яку темряву, навіть вночі.
А ви, дорогі друзі, вже розповіли цю казку про Марійку, Гірлянду та незвичайний лічильник своїм батькам, дідусям, бабусям? Ні? Тоді поспішайте! Нехай про чарівний лічильник дізнається якомога більше людей.
Літературна редакторка: Тетяна Мельникова
Ілюстраторка: Олена Желєзняк
