Жив собі в одному великому-превеликому лісі Світлячок. Вдень він грався з друзями – зайчиками, білочками та іншими лісовими мешканцями. А вночі, разом з родиною, освітлював величний ліс тисячами природніх ліхтариків. Маленький Світлячок любив свій ліс та піклувався про природу. Та одного разу на узліссі з’явилися величезні машини. 

Вони поважно гуділи та викидали в повітря клуби сірого диму. А коли дим розсіявся і машини поїхали – на галявині височіли дахи новеньких будинків. Поруч з лісом побудували галасливе місто з сотнями людей, магазинами, школою та невеличким базаром. Тварини лякалися незвичного шуму і яскравих вітрин, ховалися від фар автівок і гомінких дітей, що витоптували лісові галявини. І зрештою, залишили домівки та пішли вглиб лісу. Один Світлячок не хотів лишати рідні місця.

– Чого це ми маємо боятися міських вогнів? Хай краще вони бояться нас! – обурено говорив він старенькій Сові. 

– Люди бувають необережними до природи, але вони сильніші за нас, - відповідала вона. – Тож краще ховайся під листочком та не потрапляй їм на очі. 

Та якось вночі Світлячок вирішив полетіти до міста аби ближче дізнатись, хто ж саме хоче знищити їхній ліс, та що можна вдіяти аби врятувати рідні дерева та лісових мешканців. Він долетів до узлісся і побачив перший будинок, що світився зсередини. Аж раптом вітер підхопив малого та поніс просто до вікна. Разом з протягом вони залетіли у хвіртку та опинилися в затишній кімнаті, де світився маленький Ліхтарик.

– Хто ти? – запитав Світлячок.

– Я – Ліхтарик, – відповів той.

– Навіщо ти хочеш знищити наш ліс? – Світлячок вороже підлетів ближче. 

Ліхтарик аж здивовано блимнув світлом:

– Я? Я не хочу знищувати ліс. Навпаки, мені він потрібен для того, щоб світитись!

– І мені він потрібен, щоб світитись! – крикнув Світлячок.

Кілька секунд вони ображено світили одне на одного. Першим тишу порушив Світлячок:

– То… ти теж світишся завдяки природі? 

– Можна сказати і так, – скромно відповів Ліхтарик. – Я працюю від електроенергії.

– А що таке електро… що?

– Це така енергія, яка дозволяє освітлювати вулиці, заряджати прилади та жити комфортним життям: готувати, прати, обігрівати будинок. Всі прилади в будинку працюють на електриці, як і я, – пояснив Ліхтарик. 

Світлячок оглянув кімнату, де жив Ліхтарик і побачив багато різних механізмів, які діловито дзижчали, шурхотіли, пілікали, виконуючи якусь свою роботу. 

– Ти обманюєш мене! В природі немає таких приладів, а отже немає ніякої електроенергії! – заперечив Світлячок. 

– Проте в природі є багато ресурсів, які можна використовувати для створення електроенергії. Наприклад, гідроелектростанції добувають її з води, вітряки – з вітру, сонячні панелі – з сонця, а ще з газу, атому, вугілля... Все це – перетворення природніх ресурсів в електроенергію. 

Проте Світлячок все одно не міг осягнути, як вітер може перетворюватись на світло. 

– Це як бджоли в лісі, які збирають нектар з квіток, щоб перетворити його на корисний мед. Так і ми беремо природний ресурс і за допомогою своїх «технологічних бджіл» перетворюємо її на електроенергію. 

– Але як же у вас вистачає цієї енергії на всіх? – здивувався Світлячок. – Адже одного дня всі природні ресурси можуть закінчитись. 

– А ми живемо в автономному будинку. Наш будинок сам із природніх світла та сонця, та тепла від землі виробляє енергію, яку ми споживаємо.

Світлячок вкрай здивувався та ще раз оглянув кімнату. З виду вона була звичайнісінькою – з чотирма стінами і дахом. 

– Як так?

– На даху нашого будинку встановлені сонячні батареї, – пояснив Ліхтарик. – Вдень вони збирають енергію сонця, а вночі заряджають нею всі прилади в будинку.  

– І все?

– Звичайно ж, ні! 

Ліхтарик посміхнувся та показав Світлячку на велику поважну люстру, що дрімала під стелею.

– Завдяки новим LED-лампам виробляється більше світла і споживається менше електроенергії. 

Потім перевів промінь свого світла на батарею із тепловим насосом:

– А завдяки розумному обладнанню, яке взимку гріє, а влітку охолоджує, будинок став ще більш енергоефективним. Влітку тепловий насос бере з землі прохолоду, а взимку – накопичене протягом літа від сонячних променів тепло. За допомогою електроенергії тепловий насос примножує отримане тепло або прохолоду, та віддає у будинок. 

Ліхтарик з гордістю перераховував всі розумні технології, які допомагали їм зберігати цінну енергію:

– А ще у нас електромобіль! Коли він стоїть у гаражі, то заряджає свою батарею від сонячних панелей і вночі віддає енергію будинку. Тож ми всі разом споживаємо електроенергії в 10 разів менше, ніж звичайний будинок.

Світлячка раптом осяяло:

– То виходить, ваш будинок – теж світлячок? Він живе під сонечком і світиться тільки тоді, коли необхідно?

– Виходить, так! – засміявся Ліхтарик. – Ми з тобою «природні світлячки». 

Вони почали сміятися і раптом відчули, що можуть міцно потоваришувати, ба навіть ходити один до одного в гості «на світло». 

– Але, що ж тоді буде з лісом? – раптом Світлячок згадав, що місто стало ворогом для лісових мешканців. – Ви ж хочете його знищити?

– Зовсім ні! – заперечив Ліхтарик. – Ми хочемо жити поруч, дружно й щасливо. Адже без лісу не буде свіжого повітря, енергійного вітру, а без коренів дерев земля не зможе утримувати воду і засохне. Сонце випалить землю і всіх людей. Нам потрібен ліс так само, як і вам. Передай своїм лісовим друзям, що їм нічого боятися! Дітлахи мріють годувати та доглядати тварин, а їхні батьки будуть з турботою ставитися до природи, щоб якомога довше жити на нашій планеті. 

– Обов’язково передам, – зрадів Світлячок. 

Він тепло попрощався з новим другом та полетів до рідного лісу, щоб передати його мешканцям добрі новини. А по дорозі так світився від щастя, що освітлював найтемніші закуточки свого величного лісу.  

 

_{Літературна редакторка: Тетяна Мельникова
Ілюстраторка: Олена Желєзняк}