Глава 1. Жив собі Джон

Жив собі чоловік на ім'я Джон. Він був відомим інженером та впроваджував технології майбутнього. Завдяки йому в 2040 році люди на Землі могли швидко телепортуватись у будь-яке місце на планеті, а не їздити на машинах або поїздах. У спеціальному шоломі могли вигадати собі обід – і бажані страви опинялися на столі. Будь-який фільм або мультик відразу транслювався в думках, а іграшки можна було створювати вдома в спеціальній ігрохвильовці. 

Але ніхто на Землі не замислювався над ціною таких технологій. Всі нові прилади і технології споживали величезну кількість енергії. Планета віддавала свої ресурси для виробництва електроенергії. І одного дня ресурсів на Землі не вистачило навіть на те, щоб зварити яйце на сніданок Джону. Робот-кухар просто згас, залишивши свого винахідника голодним.

Проте Джон не розгубився – він швидко розробив нові відновлювані джерела енергії, що працювали від магнітного поля планети, з повітря, та світла не тільки сонця, а й навіть місяця. Маленькі та великі електростанції були встановлені на кожному клаптику вільного місця. Енергії знов стало вдосталь. Джон заспокоїв мешканців Землі:

– Зберігайте спокій! Роботи знову запрацювали, щоб задовольняти наші потреби. Нашого стратегічного запасу енергії вистачить на всіх!

По всій планеті транслювалось повідомлення Джона на гігантських LED-екранах, у кожному телефоні та висвітлювалось лазерними променями на стінах будинків та навіть хмарах. Люди перестали боятися і знову увімкнули на максимум всю свою побутову техніку. 

– Містер Джон, сер, – занепокоєно звернувся до Джона помічник, – наших запасів навіть відновлюваної енергії не вистачить надовго – всі електростанції від великого навантаження зношуються та ламаються. Сонячні, місячні та повітряні батареї встановлені всюди, але цього недостатньо. Люди використовують занадто багато енергії, і скоро вона закінчиться знову.

Тоді-то Джону і прийшла в голову геніальна ідея:

– Ми будемо качати енергію із самого ядра Землі і забезпечимо наші потреби на століття вперед! 

В своїй лабораторії вони створили машину, яка підключилася до ядра Землі. Енергія знову полилася по жилах техніки, а люди перестали турбуватись про майбутнє. Аж поки одного дня до Джона не підійшов його онук Джордж з дивним питанням. 

Глава 2. Питання

– Діду, а що буде через сто років, якщо енергія ядра теж згасне?

Джон задумався: «І справді, що буде через сто років?»

– А ти як гадаєш? – запитав він малого Джорджа.

– Гадаю, Земля загине, – сумно відповів він.

– Чому?

– Бо без енергії нічого не може існувати, – зітхнув малюк. 

Джон задумався над словами онука. До цього ніхто не задавався питання збереження енергії, а тим паче – збереженням Землі. Всі жили одним днем та вважали, що ресурсів вистачить на всіх.

«А що, як Джордж правий, і Земля може загинути від наших дій?», – весь день міркував Джон.  

Наступного ранку він вирішив створити машину часу, щоб відправитись на сто років вперед та дізнатись, яке майбутнє чекає на людей. Для цього йому знадобився дозвіл Ради Землі, бо існувала заборона на подорожі часом. 

– Це питання надто важливе, - переконував він Раду. – Ми маємо побачити наслідки своїх дій. 

– Навіщо? – здивувалися міністри? – Адже зараз всі живуть добре!

– Щоб впевнитись у щасливому майбутньому наших дітей та онуків, – відповів Джон. 

Міністри порадились та погодились відправити Джона у майбутнє, але не надовго, щоб не накоїти дурниць.

Глава 3. Подорож

Сідаючи в машину часу, Джон не уявляв, що може на нього чекати через 100 років. Тож завбачливо взяв кисневу маску, робота-навігатора та гумові чоботи. 

«Раптом у майбутньому вже не буде енергії? Або не працюватиме супутниковий вай-фай? А чоботи візьму на випадок, якщо людство без енергії повернулося у печерні часи, і на Землі не лишилося хороших доріг», – думав він. 

Джон ввів у навігатор пункт призначення «2140 рік» і рішуче натиснув на кнопку «Пуск». 

Машину затрусило у просторах часу і вона опинилась в якомусь сірому тумані. А коли Джон вийшов з машини, то мало не задихнувся.

– Кххе, кхххе! – відкашлявся він і надягнув кисневу маску, пробираючись крізь завісу з пилу.

Джон був здивований: «Що ж сталося?». Він зробив ще кілька кроків і мало не впав у прірву. Прямо перед ним, в невагомості космосу, літали величезні уламки Землі. Чоловік не повірив своїм очам. На місці його колишньої лабораторії був кам’яний острівець землі, який раптом почав розколюватись просто під його ногами. 

Джон стрімко перестрибнув на більшу частину острова і хотів було сісти в машину, але із жахом помітив, що машина лишилась на маленькому клаптику скелі, який стрімко віддалявся від нього. Автівка часу летіла прямо до Сонця і починала плавитись від жару.

Глава 4. Ідея

«Що ж робити?» – із жахом Джон уявив, що машина вибухне, а він назавжди залишиться серед цих уламків колишньої квітучої Землі. Потрібна була ідея. 

«Ага! – сам собі вигукнув він, – адже я в космосі, вірно? А тут немає гравітації!» 

І Джон почав стрибати з острівця на острівець, пролітаючи між ними, як той космонавт. Йому потрібно було остерігатись каменів, що зі свистом пролітали повз, та не випускати з поля зору уламок Землі зі своєю машиною. Вона вже сильно нагрілася від Сонця і ось-ось могла вибухнути. Джон зупинився на останньому острівці, який був найближчим до автівки, зібрав всі сили і зробив останній великий стрибок – просто у кабіну. Величезне Сонце стіною нависало над Джоном. Здавалося, що воно було майже поруч. Кнопки керування машиною були пекельно гарячі, та Джон зміг ввести пункт призначення і знову затрусився у коридорі часу. 

Коли дверцята машини відкрилися у 2040 році, Джон стрілою вилетів з кабіни і зробив правильно. Бо за кілька секунд машина часу вибухнула просто у нього на очах. 

Глава 5. Рішення

Налякані міністри слухали його розповідь з майбутнього. А Джон не тільки описав побачене, а й приніс на розгляд ідею Землезбереження, яку розробив разом зі своїм онуком Джорджем.

– Я маю відключити мою машину від ядра Землі. Занадто довго ми бездумно використовували всі ресурси планети для виробництва та споживання величезної кількості енергії. Тисячоліттями вона зберігалася в серці Землі у вигляді її природних ресурсів: вугілля, газу, нафти... Спочатку ми використовували їх, поступово розвиваючи відновлювані джерела – брали енергію вітру та сонця, місяця та повітря. Але нам було мало – ми стали брати енергію з самого серця Землі – її ядра.

Його розповідь транслювалася для всіх мешканців Землі і супроводжувалася яскравими ілюстраціями та фото, які силою думки через спеціальні окуляри зробив Джон у страшному майбутньому. Він продовжував:

– Я відправився в майбутнє і побачив, що Земля розсиплеться на шматки, а її уламки згорять від Сонця. Ми всі загинемо, якщо не навчимося дбайливо ставитися до природних ресурсів і економити енергію. Цей план я назвав «Закони Землезбереження» і якщо ми будемо їх дотримуватися, то житимемо довго і щасливо на своїй планеті ще довгі роки і століття.

Глава 6. Землезбереження

Відтоді люди стали свідомо ставитися до споживання енергії та дотримувались простих правил:

– віддавали перевагу виключно енергоощадливим приладам та лампам, які споживають менше енергії;

– слідкували за тим, щоб у будинках не було ввімкнене світло, якщо в цьому немає серйозної необхідності, або освітлювали тільки там, де знаходилися;

– використовували датчики руху: якщо всі телепортувалися з кімнати, світло в ній автоматично вимикалося;

– програмували роботів, щоб ті вмикали електроприлади вночі, коли люди не користуються електроприладами;

– обігрівали або охолоджували будинок тільки до необхідних комфортних умов без зайвих перевитрат тепла, не випускаючи його у повітря через хвіртку;

– кожна сім'я відповідала за висадку дерев, які очищували повітря.

А будинки люди почали будувати таким чином, щоб в ньому було вже достатньо джерел енергії для потреб мешканців. Черепиця, вікна, двері та фасади будинків були зроблені таким чином, щоб одразу виробляти енергію і з сонця, і з вітру, і навіть від темряви. А для опалення використовували тепло людей, які знаходилися всередині, примножуючи його через теплові насоси та рекуператори. Незабаром на Землі не залишилося жодного будинку, жодної споруди, яка б використовувала енергії більше, ніж створювала сама. І цьому правилу слідували всі нащадки, їхні діти та діти їхніх дітей.

Тому жила Земля довго і щасливо.

 

_{Літературна редакторка: Тетяна Мельникова
Ілюстратор: Костянтин Стадніков}